Блог учителя початкових класів
Горюн
Олени Володимирівни
Як виховати в дітях чесність
Порада 1. Вірте вашій дитині.
Як правило, діти на довіру відповідають довірою, а якщо їх обдурять не зрозуміють цього. Хай дитина відчуває і знає, що ви йому вірите. Нехай дитина знає і віре, що ви йому довіряєте.
Порада 2. Поясніть, що на правді тримається світ, на дитячій мові - вона корисна.
Люди живуть у злагоді, якщо довіряють один – одному.
Порада 3. Не створюйте ситуації для обману.
Уникайте двояких запитань, коли легше сказати неправду, чим правду.
Порада 4. Не вчиняйте принизливих допитів.
Порада 5. Винагороджуйте правдивість.
Якщо ваш малюк зізнався вам, то покажіть йому свою радість : «Я радію від того, що ти чесна людина, тому що ти сказав ПРАВДУ».
Порада 6. Показуйте приклад чесності.
Чи просите Ви відповідати по телефону, що вас немає вдома?
а своєю прородою діти чесні. А обман дітей ми провокуємо самі. Спочатку - провокуємо, а потім, якщо дитині раз за разом вдається уникати неприємностей завдяки своїм "казочкам", вони звикають брехати.
Як ми це робимо ?
Найтиповіший спосіб - поставити дитину в ситуацію, коли їй потрібно вигадувати, придумувати казки для батьків. Можливо, у дитини великі неприємності, такі, що одному не справитися ? Чому вона про це не говорить ? Можливо, не моє надії на ваше розуміння, допомогу ? Соромиться ? Не довіряє ? Боїться ? Вона буде шукати допомоги в іншому місці ? А чи знайде ?
А якщо знайде – то яку ?
Як видно, дитяча брехня небезпечна не тільки тим, що вас вводить в оману, а й тим, що дитина відсторонюється від вас ! А це свідчення того, що дитина сумнівається у вашій безумовній любові !
Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли :
1. Довіряє їм
2. Не боїться їх гніву чи осуду
3. Впевнена, щоб не сталося його не принизять як особистість
4. Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити
5. Допоможуть, підтримають, коли їй погано
6. Дитина твердо знає, що ви на її боці
7. Впевнена, якщо накажуть, то мудро, справедливо, в дітей, взагалі, сильно розвинено почуття справедливості, вони зневажають тих, хто її не проявляє - і деспотів, і занадто м’яких !
Маленька брехня, помножуючись, породжує велику недовіру. Із зникненням довіри, повільно руйнується і любов ! Дитина розуміє : є умови за яких мене будуть любити.
Любов для неї стає іншою - обумовленою.
Якщо ви спіймали свою дитину на брехні, не поспішайте її звинувачувати. Запитайте себе : «Чому вона не каже мені правду ?» А що погляньте на дитину як у дзеркало. Що посієш – те й пожнеш !
Далі перераховані ознаки того, що дитина говорить вам неправду. Але ще раз вам нагадуємо, що це не причина її звинувачувати. Це причина задуматися : в які умови ви ставите свою любов ? Що потрібно зробити, щоб повернутися первинної, безумовної любові ?
Отже, вас повинно насторожити, якщо дитина, розповідаючи щось, або відповідаючи на ваше запитання :
1. Намагається не дивитися вам в очі
2. Починаючи щось говорити, підносить руку до роту, в малят цей жест явний, у старших менш виразний- торкається
3. Потирає очі
4. Часто покашлює під час розмови
5. Потирає підборіддя, виски
6. Несвідомо торкається носа
7. Посмикує мочку вуха
8. Почісує шию, відтягує комірець
9. Тримає руки в карманах, бажаючи щось приховати .
Ознаки, за якими визначається, що батьки говорять неправду, перераховувати взагалі не потрібно ! Не хочеться вас лякати, але діти це завжди прекрасно відчувають!
Хлопчики та дівчатка: психологічні розходження
Нагадаємо, що вже в момент зачаття дитина одержує головне для того, щоби стати чоловіком чи жінкою - набір статевих хромосом. Подальше залежить від умов розвитку й виховання. Порівняємо це з фотознімком: його зміст цілком визначається в момент, коли спрацьовує затвор фотоапарата. І нічого іншого на знімку з'явитись уже не може - його можна лише нормально проявити або зіпсувати.
Але стати реальним знімком він може лише після того, як буде проявлена плівка. Питання: коли виник знімок? У момент спрацювання затвора чи в момент проявлення плівки? Правильна формула така: спочатку закладається природа явища (робиться знімок), а потім формується його образ (проявляється плівка). Важливо розуміти це й у доповненні до проблеми статевих розходжень.
Отже, психологічні розходження хлопчиків і дівчаток.
По-перше, це розходження в реакціях на оточуючу дійсність, у тому числі й на суспільні події. Розходження у спрямованості інтересів і схильностей. По-друге, це етапи дозрівання психіки, необхідні для того, щоб людина стала здатною мати власне потомство. Інакше кажучи, люди чоловічої й жіночої статі в суспільстві як громадяни і як потенційні сексуальні партнери, які згодом створюють родину й дітей, яких народжують.
Розходження між хлопчиками та дівчатками можна виявити ще до народження: хлопчики зазвичай сильніше штовхають матір (при ворушінні плоду). Фізично (у середньому) хлопчики сильніше. Вони голосніше й наполегливіше кричать, коли голодні. Вони народжуються з великою вагою (на 200-300 г більше), раніше починають тримати голову у вертикальному положенні й на животі - іноді здатні на це в перші ж дні після народження.
Уже в ранньому віці виявляється розходження: виховання дівчинки та догляд за нею звичайно пов'язані з безліччю дрібних турбот і занепокоєнь, чого, як правило, при вихованні хлопчика та догляді за ним немає. Але зате протягом більш тривалого часу дівчинки знаходяться «при матері» - поруч, неподалік і т. д. Хлопчики ж у міру дорослішання схильні віддалятись на більш значні відстані, що породжує занепокоєння батьків.
З віком розходження між хлопчиками та дівчатками стають усе більш виразними. Ці розходження виявляються задовго до статевого дозрівання й не визначаються характером виховання: від нього залежить лише манера їх прояву.
Прийнято вважати, що дитина неусвідомлено наслідує поведінку батьків своєї статі: хлопчик - батька, дівчинка - матері. При цьому, вибираючи ті самі заняття або беручи участь у загальній грі, вони поводяться по-різному. Наприклад, допомагаючи батькові що-небудь майструвати, хлопчик прагне повторити його дії, працюючи з інструментом. Дівчинка ж цілком може задовольнятись лише участю в загальній справі самим фактом допомоги та допоміжною роллю.
Розходження у сприйнятті простору й часу
Жіноча стать гірше відчуває хід часу - очевидно, позначається більш висока емоційність. Справа в тому, що саме емоційний стан людини визначає суб'єктивне сприйняття часу. Будучи об'єктивно найдужчим фактором буття, час суб'єктивний для кожного тече по-різному. І до того ж неоднаково при різних подіях. Іноді години «пролітають» як хвилини, а іноді хвилини суб'єктивно розтягуються «до нескінченності». Емоції здатні «поглинати» або підкоряти собі увагу, і тому людина перестає сприймати хід часу.
Що стосується простору, то не випадково хлопчики віддають перевагу іграшкам - предметам переміщення, впливу, перетворення. До першого відносяться машини, літаки, космічні кораблі тощо. До другого - інструменти та зброя. І до того ж, саме чоловіча стать схильна розбирати ціле на частини - і не тільки в уяві (аналіз), а й у реальності. Це помітно вже з раннього віку. Навпаки, дівчинки віддають перевагу іграшкам - імітаціям живих істот (ляльки, плюшеві ведмедики тощо) і засобів, що сприяють повсякденному життю (предмети побуту, меблі, посуд та ін.). У свідомості дівчинки з раннього віку домінує людина, і все, що з нею пов'язано. Звідси й особливості вибору іграшок.
Простір, що представляє для дівчинки інтерес, порівняно невеликий. Однак він ретельно, до дрібниць пророблений та актуально відбитий у свідомості. Навпаки, у хлопчика простір, у якому знаходяться цікавлячі його об'єкти, практично не обмежений. Звідси саме інтерес до засобів транспорту (літаки, пароплави, машини й інша техніка). Разом із тим і з цієї причини багато чого з безпосереднього оточення вислизає з його уваги, недостатньо відбивається у свідомості. І часто в домашніх справах, у побуті хлопчики безпомічні, хоча й цікавляться польотами в космос, подорожами та пригодами. Багато чого залежить і від виховання: дівчинку частіше залучають до домашнього господарства. Однак це робиться не всупереч її схильностям. Хлопчики ж, як правило, виявляють менше інтересу до домашніх (господарсько-побутових) справ.
Розходження у спрямованості інтересів
Дівчатка схильні до піклувальної діяльності - доглядати, няньчити, виявляти турботу. І взагалі, взаємини людей у сфері інтересів жінки займають більше місця, ніж у сфері інтересів чоловіка. Старші сестри частіше поправляють своїх молодших братів, коли останні починають говорити, ніж старші брати своїх молодших сестер. Дівчинки схильні повчати, наставляти, критикувати своїх молодших братів чи однолітків. Подібне не помічається у стосунку старших братів до своїх сестер чи хлопчиків до дівчинок узагалі.
Тяга жіночої статі до всього живого має інтуїтивний характер і виявляється в будь-який момент життя. Тяга до живого в чоловічої статі має характер усвідомленого інтересу, якщо, звичайно, такий інтерес з'являється. Саме з цим пов'язано й те розходження, що дівчинки та жінки більше схильні до збереження цілісності речі і лише модифікації її зовнішнього вигляду: прикраси, оформлення, а також узгодження між предметами. Вони не схильні до розкладання цілого на частини й не мають відповідних пізнавальних інтересів. І якщо іграшки дівчинки знаходяться в незадовільному стані, то це скоріше наслідок її неакуратності. Жалюгідний же стан іграшок хлопчика ще несе на собі ознаки прояву його пізнавальних інтересів: спочатку розібрати на частині, а потім кинути.
Дівчатка, як правило, використовують іграшку за призначенням, роблячи помилки в її застосуванні лише через незнання. Хлопчики ж можуть пристосовувати іграшку до різних цілей, часто не за призначенням, усвідомлено знаходячи для неї несподівані застосування. Їх більше цікавить устрій іграшки, ніж її призначення. Звідси вся та численна розібрана або розламана техніка в їхньому «господарстві». Та й господарством це назвати набагато важче, ніж іграшки та речі дівчинки. Характерно, що й саме знайомство хлопчика з іграшкою часто починається з того, що він лізе всередину - подивитись, як вона влаштована, так і не випробувавши її у справі.
У конструктивних іграх хлопчики виявляють більше винахідливості. Вони будують міста, залізниці, приділяючи увагу головним чином самим конструкціям. В аналогічних умовах дівчинка будує не міста, замки, вокзали, а будинок, але зате з меблями, предметами побуту, з різними прикрасами. Таким чином, символічно охоплюваний проектами простір (обсяги) істотно більше у хлопчиків. У дорослих - те ж саме розходження.
Наприклад, важко уявити собі ситуацію, коли жінка-художник узялася би створювати щось подібне до панорами Бородінського бою чи оборони Севастополя - це чуже для жіночої психології. Хоча на полі бою, надаючи допомогу пораненим, жінки виявляли самовідданість, мужність, героїзм.
Творчість чоловічої статі в більшій мірі має інноваційний характер, тоді як творчість жіночої статі - життєстверджуючий, упорядкувальний, декоративний. І не випадково, що при покупці автомобіля чоловік, як правило, вибирає марку (потужність мотора, ходові якості), а жінка - характер фарбування й оформлення салону.
Перевага хлопчиків у просторовій пам'яті виявляється в тому, що вони краще знають прилягаючу до будинку територію, відносне розташування тих чи інших об'єктів, транспортні маршрути. Навіть дорослі жінки нерідко не знаходять слів для того, щоби пояснити, як проїхати в яке-небудь добре відоме їм місце. І охоче вдаються в подібних випадках по допомогу чоловіка. Самі ж вони описують не схему розташування об'єктів і характер маршруту (план, вид «зверху»), а послідовність дій, даючи пояснення типу: спочатку повернете ліворуч, потім два рази праворуч, потім побачите магазин і т. д. І не випадково саме жінки частіше, ніж чоловіки, плутають праву й ліву сторони.
Узагалі, здатність чітко розрізняти праве та ліве цілком повинно сформуватись не пізніше десяти років. Якщо це не відбулось, на запитання, де в неї ліва (права) рука, людина може відповісти правильно, лише трохи подумавши, - немає автоматизму. Але в житті для таких роздумів не завжди є час.
Те, що жінки гірше чоловіків розрізняють праве й ліве, у тому числі й на собі, є забавним контрастом з тим фактом, що взагалі своє тіло вони знають краще, ставляться до нього з великою увагою, критичніші до своєї зовнішності. Мабуть, себе жінки сприймають у зв'язку переважно зі своїми переживаннями, тоді як чоловіки - у співставленні із зовнішніми об'єктами. І коли чоловік каже: «Ідіть праворуч», додаткові уточнення зазвичай не потрібні. Якщо ж це каже жінка, корисно буває уточнити, що при цьому мається на увазі. Інакше може бути й так, що вас спрямують у протилежному до необхідного напряму.
Це добре погоджується з розходженнями зорового сприйняття, емоційних реакцій, характеру мислення чоловічої та жіночої статі. Ми порівнюємо це з розходженнями в тому, що людина бачить у видошукачі фотоапарата з довгофокусним і ширококутовим об'єктивом. Бачення жінкою навколишнього подібне його розгляданню через довгофокусний об'єктив: кожний об'єкт, що попадає в поле зору, видно крупно, детально, яскраво. Але більше одного об'єкта при цьому в поле зору не попадає. Щоби побачити інший об'єкт, треба змістити погляд. І тоді новий об'єкт теж буде видно крупно, яскраво, детально. Але зате колишнього вже видно не буде. Інша справа ширококутовий об'єктив, якому відповідає чоловіче бачення світу. Одночасно безліч об'єктів, але вони не такі великі і не такі яскраві, як у жінки. Загальний вигляд і план розташування об'єктів у чоловіків переважає над деталями та враженням від кожного з них.
У дівчинок уже з перших місяців життя спостерігається більш висока чутливість до звуків. Не випадково вони починають говорити на кілька місяців раніше хлопчиків, що чимало, оскільки це приходиться на вік півтора-два роки.
Рекомендації психолога батькам щодо розвитку емоційної сфери дітей
Упертість, примхи, неслухняність, дух суперечності
1. Як тільки дитина починає вередувати, обійміть її, переконайте у своїй любові й постарайтеся відвернути од капризу.
2. Якщо не вдалося це зробити, залишіть її у спокої, не звертайте на неї уваги, не беріть у цій сцені участі. Намагайтеся зберігати спокій , що б дитина не робила.
3. Якщо дитині колись удалося домогтися свого за допомогою примхи, вона робитиме це повсякчас.
4. Коли дитина заспокоїться, ласкаво поговоріть із нею. Скажіть їй, як вас засмутила її поведінка, виразіть упевненість, що надалі вона поводитиметься краще.
5. Діти не вміють управляти ні своїм обуренням, ні почуттям провини. Тому не можна виявляти після істерики дитини невдоволення, лаяти й дорікати їй, погрожувати покаранням, а краще сказати їй, що вона вже досить покарала себе, і показати, що, незважаючи ні на що, ви її любите.
6. Дитина набагато охочіше прийме вказівки, радо виконуватиме їх, якщо буде переконаною в тому, що її люблять.
7. Постарайтеся поменше читати мораль, установлювати заборони, указувати, карати, тиснути і побільше виявляйте тепла, доброзичливості, спокою, терпіння, ласки, поблажливості, навіть ціною деяких компромісів.
Негативістська демонстративність поведінки
Подібна поведінка обумовлена порушенням стосунків із дорослими. Для таких дітей характерна демонстративність у сполученні з переживанням дефіциту спілкування, уваги, високих оцінок. Рекомендується чіткий розподіл, регуляція батьківської і виховательської уваги до дитини за формулою: «приділяти їй увагу не тоді, коли вона «погана», а коли вона гарна». Основна рекомендація: відкрите, довірливе спілкування в ті хвилини, коли дитина спокійна, урівноважена, робить те, що треба (або, принаймні, те, що можна).
Агресивність
Кращий спосіб уникнути надмірної агресивності в дитині — виявляти до неї любов. Агресивна реакція — це реакція боротьби. Вона складається з незадоволеності, протесту, виникає при спробі дитини змінити становище речей. Розпач, роздратування, жаль, нетерпіння дорослі виражають драматичніше і переконливіше, ніж любов, тому, якщо дитина бачить у дорослих людей, що більш-менш регулярно приглушують її, вона неодмінно стає злою й агресивною. Свою агресію дитина може виявляти не обов'язково до об'єкта невдоволення, а до людей, тварин. Якщо дитина була надто розпещена або заголублена у перші 3—4 роки життя, то її психічний розвиток сповільнюється, і тоді всяка зміна ставлення до неї викликає агресивні дії. Лише одне ласкаве слово може зняти озлоблення дитини. Потрібно, щоб вона почувалася прийнятою й улюбленою, потрібно зрозуміти причини протесту й опору та вилучити їх. Необхідно зняти тривожність, чому сприяє тепла емоційна атмосфера вдома й у групі, тому що за агресією стоїть відчуття небезпеки, погрози зовнішнього світу. Дуже важливо давати вихід агресії. Для цього існують нескладні прийоми: дати змогу дитині люто рвати папір, різати пластилін, робити необразливі руйнівні дії, що у приступі агресії дитина може робити довго і з насолодою. Після цього корисні заспокійливі заняття типу гри з піском, водою і (або) релаксація. Якщо обурення дитини постійно приглушується, то воно нагромаджується і виявляється часто лише у зрілому віці, коли неможливо виявити причини, тому що агресивність уже виливається в інші форми.
Підвищена рухова збудливість (гіперактивність)
Якщо дитина надмірно рухлива, якщо в неї часто змінюється настрій, якщо вона страждає на енурез, гризе нігті, смокче палець, погано спить — усе це ознаки нервового напруження. Причини: несприятлива обстановка в родині, надмірна вимогливість, суворість, принциповість батьків або інших дорослих, їхня брутальність або непослідовність поведінки; грубі родопомічні процедури, родова травма, раннє пошкодження головного мозку; реакція дітей на заборони бігати, лазити, стрибати, що переходить у тривожний стан, дратівливість. Окрики, обсмикування, невдоволення й роздратування дорослих у такі хвилини, спроби втихомирити дитину дають прямо протилежний ефект, тому що це саме ті заходи, що викликають у дитини бажання рухатися ще більше. Кращий спосіб — терміново знайти будь-яке заняття, пов'язане з рухом, гру, що потребує великих фізичних зусиль, тому що надмірною рухливістю дитина намагається розрядити нервове напруження. У спілкуванні з такими дітьми сполучіть твердість і послідовність з теплотою і доброзичливістю.
Боязкість, тривожність, відгородженість, бар'єри у спілкуванні
Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте гаку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов'язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе. Не дратуйтеся через повільність (такі діти унаслідок тривожності боязкі, загальмовані, що виявляється у сповільненості моторики, психічних реакцій). Не робіть за дитину те, що вона у силах зробити сама. Залучайте її до ігор, що розвивають рухи, вправність, спритність, швидкість реакції. Особливу увагу приділяйте вихованню в дитини самостійності й ініціативи, тому що її активність невисока і вона схильна робити те, що їй запропонують. З цією метою використовуйте колективні ігри, частіше пропонуючи дитині виконання ролей, що потребують прийняття яких-небудь рішень, активного мовного спілкування з іншими дітьми (наприклад, роль капітана корабля, лікаря тощо). Залучайте дитину до частих виступів перед дитячою і дорослою аудиторією (читання віршів, ролі у спектаклі, танцювальні ігри). Для розвитку великих рухів домагайтеся підвищення рухової активності дитини. При цьому не потрібно залучати її до участі у спортивних заняттях: невдачі можуть віджахнути її од фізкультури. Корисні фізична зарядка, жартівливі, рухливі ігри. За тривожністю може стояти брак емоційної підтримки з боку оточуючих. Тому насамперед необхідно створити вдома й у групі атмосферу безпосереднього емоційного спілкування, взаєморозуміння, довіри, що зніме в дитини почуття тривожності перед дорослими й дітьми, і допоможе їй вільно виявляти своє «Я». Якщо дитина буде впевнена у любові й підтримці батьків, якщо дім буде для неї безпечним островом, а батьки, незалежно від її успіхів, віритимуть у неї — вона відчує себе спокійніше і з іншими людьми.
Егоїзм, жадібність
Егоїзм зазвичай пов'язують із розпещеністю дітей. Але це далеко не єдина причина. Егоїстичними ростуть не лише розпещені діти, а й діти, позбавлені любові та турботи. Жорстокість або байдужість до дитини приводять до того, що в неї виробляється вороже, недовірливе, оборонне ставлення до людей і довкілля: вона замикається в собі, росте тривожною, агресивною, важкою у спілкуванні. Дитина неправильно розцінюватиме володіння речами і стане егоїстом у тому випадку, коли її впевненості в собі загрожуватиме втрата батьківської любові. Вона може мати безліч іграшок і бути при цьому недовірливим егоїстом, її невміння поділитися чимось з іншими може бути витлумачене як знак недовіри, тому що виросла вона тільки зовні, оточуючи себе іграшками як сурогатом теплих почуттів, яких у неї не було або було мало. У перевихованні егоїстичних дітей потрібно керуватися «історією хвороби». Одна річ — розпещені діти — діти-споживачі. Потрібно вчити їх зважати на інших людей і їхні недоліки, виховувати в них доброту й чуйність. Не ставте дитину у виняткові умови, учіть її ділитися всім, що в неї є, розділяйте все порівну між усіма членами родини. Зовсім інша річ — дитина травмована, тривожна, позбавлена ласки й любові. Такій дитині потрібно відкрити світ добрих стосунків, любові й поваги, їй необхідно пережити успіх, одержати схвалення. Коли в дитячу колекцію якихось речей, іграшок дорослі додадуть свій час і самих себе, то виявляться в цій колекції найбільшою цінністю, значення ж інших речей померкне, і дитина поступово стане все більш великодушною і все менш егоїстичною. Увага й любов необхідні всім дітям так само, як світло і тепло сонця для всього живого. Але любов не повинна бути сліпа, вона потребує розумності, мудрості, що виявляється у сполученні поваги, доброти й вимогливості, ласки й суворості.
Дитина говорить неправду
Діти брешуть, щоб: справити враження й усталити власне добре уявлення про себе, домогтися похвали або вияву любові; приховати свою провину, уникнути покарання; виразити свою ворожість. Діти ненавидять запитання-пастки, що змушують їх вибирати між неправдою і гіркою правдою. Якщо ви знаєте відповідь, не ставте запитань. Не провокуйте нову неправду. Іноді сам характер запитання змушує дитину брехати, а це завдає зайвого удару по її самолюбству. Краще сказати, що вам усе відомо, і пояснити дитині, що треба було зробити. З усіх способів припинити неправду найгірший — намагатися залякати дітей. Бурхлива негативна реакція на неправду дитини лише підсилить її потребу брехати. Вона відчує себе ще невпевненіше й намагатиметься знайти можливість заслужити похвалу, уникнути покарань, докорів. Водночас її ворожість лише підсилиться через те, що з нею грубо повелися. Крім того, дорослі повсякчас плутають уявлення дитини, удаючись до так званої «безневинної неправди». Дитина розуміє, що в якихось випадках дорослі говорять неправду, і легко знаходить собі виправдання, коли сама бреше. Чим краще дитина почуватиметься в товаристві батьків, вихователів, чим частіше її заохочують за хороші вчинки, тим краще уявлення в неї складеться про себе саму і тим рідше в неї виникатиме потреба говорити неправду.
Ще кілька порад
У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу. Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати. Це похитне віру дитини у вас. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу. Не поправляйте дитину у присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження. Не читайте дитині нотації і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі — надати дитині можливість самостійно приймати рішення. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помшюк. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, про що вона говорить. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява — дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його! Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її нітрохи не менше, ніж інших дітей. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми — перемінити обстановку, відволікти їх. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитині певні якості, ставтеся до неї так, немов вони вже є.
